Актуальність дослідження мовної особистості Миколи Хвильового

Дослідження мовної особистості письменника – один з актуальних напрямів мовознавства, який передбачає поєднання стилістичного та історико-літературного аспектів у вивченні індивідуального стилю. Звернення лінгвістів до поняття «мовної особистості» свідчить про виняткову роль мови в житті окремої людини і суспільства в цілому, привернення уваги до світоглядних основ мовної творчості. Особливий інтерес становить творчість митців, які увійшли в історію літературної мови як творці різностильових текстів. В українській культурі художній, публіцистичний, науковий стилі розвивали Т.Шевченко, П.Куліш, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, М.Рильський, М.Зеров, Микола Хвильовий, Є.Маланюк, О.Ольжич, О.Гончар та багато інших. З цього погляду вивчення мовної особистості передбачає виявлення позачасових, інваріантних ознак (різнорівневих одиниць, структурних моделей втілення індивідуально-авторського змісту), притаманних мовотворчості митця в цілому. Микола Хвильовий, без сумніву, був одним з лідерів та активних учасників літературного процесу 20-30-х років, «правдивим реформатором, може навіть — революціонером» [23, с.323] новітньої української літератури, активним першопроходцем нових літературних шляхів і законодавцем нових художніх норм. Саме його, Миколу Хвильового, О.Білецький назвав «основоположником справжньої української прози» [8, с.138]. Важко переоцінити роль творчої діяльності Миколи Хвильового, яка багато в чому визначила шляхи пізнішого розвитку української прози і не втратила своєї гостроти та актуальності й сьогодні, про що свідчать як зацікавленість цим письменником з боку читацького  загалу, так  і  перманентні  полемічні  та  неоднозначні  виступи критиків і науковців. Творчість цього письменника вимагає сьогодні, в часи активної реінтерпретації української літератури XX століття, повнокровного осмислення, бо від цього значною мірою залежить побудова нової концепції історії української літератури XX століття. І Хвильовий-новеліст, і Хвильовий-памфлетист становлять у сукупності єдиний феномен української людини нового ренесансного типу на початку 20-х років XX століття. Тому непросто членувати увесь комплекс життєдіяльності цього письменника. Але, як справедливо зазначав ще у 1953 р. дослідник Ю. Шерех, варто спробувати перенести дослідницькі акценти з політичної площини на власне літературну, бо «про політика Хвильового написано стоси паперу. Вартісного – мало. Про письменника Хвильового за двадцять років після його смерті не написано фактично нічого» [90, с.57] .

Микола Хвильовий став невід’ємним символом своєї доби, саме таким запам’ятався своїм сучасникам, саме таким він і повертається нині в історію української літератури, «майже після шістдесятилітнього замовчування та ретельного паплюження як з боку комуністичного режиму, так і в певних колах української еміграції» [54, с.133].

В Україні з часу повернення в літературний обіг творів письменника трапляються спорадичні спроби осмислення творчої спадщини Миколи Хвильового, але чи не найменше вони стосуються його новелістики та стильових проблем. Вивчення питань поетики прози Миколи Хвильового, особливостей його неповторного авторського стилю лише починається.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю наукових праць, присвячених мовотворчості Миколи Хвильового – одного з визначних українських стилістів XX століття, потребою охарактеризувати мовну особистість письменника на основі його художньої спадщини, дати об’єктивне обґрунтування неадекватно оцінюваній донедавна мовностильовій манері митця.

Питання стилю новелістики Миколи Хвильового є одним з найскладніших у сучасному хвильовизнавстві. Свого часу до цих питань зверталися відомі в Україні дослідники В.Агеєва, Ю.Бойко, О.Вечірко,  О.Грищенко, Н.Дужик, М.Жулинськйй, Ю.Ковалів, О.Ющенко.

Варто відзначити, що мовний аспект творчості письменника досить повно описано Л.О.Ставицькою в статті «...Я тільки приніс тобі запах слова» [79], де зосереджено увагу на тих мовних фактах, що беруть активну участь у створенні образності художнього тексту, й проаналізовано основні стильові прийоми автора.

Не можливо залишити поза увагою й працю Н.С.Дужик «Орнаментальні засоби новелістики Миколи Хвильового» [24], присвячену розгляду мовностилістичних особливостей орнаментальної прози митця і висвітленню типологічних ознак орнаменталізму.

Окремі стильові прийоми характеризували Ю.Бойко, П.Дунай, Л.Кавун, Л.Плющ, Б.Стебельський та ін. Так, у науковій розвідці Б.Стебельського [80] детально проаналізовано стилістичні можливості русизмів й описано критерії їхнього застосування. Цікавою є також стаття Ю.Бойка [10], у якій розглянуто вживання так званої «езопової мови» в художньому мовленні, з’ясовано її стилістичні функції. Л.Плющ [69] зосереджує увагу на особливостях уживання символістичних мотивів у мові художньої прози Миколи Хвильового, але проблема стилю, «загадка» стилю Миколи Хвильового залишається.

Аналіз мовної особистості Миколи Хвильового спонукає до висвітлення проблеми зв’язку між мовою і світоглядною орієнтацією автора, що відображається в моделюванні особливого лінгвального світу, формуванні наскрізних мовних образів, активізації ключових слів.

Мета роботи полягає у з’ясуванні специфіки вияву мовної особистості Миколи Хвильового в контексті його художнього стилю, дослідженні впливу закономірних для 20-х – поч. 30-х років XX століття процесів в українській літературній мові на формування індивідуально-авторських стилем. Для досягнення поставленої мети потрібно розв’язати такі завдання:

1)       дослідити   мовотворчість Миколи Хвильового-прозаїка   на предмет функціонування в його художніх текстах різнорівневих мовних одиниць;

2)       розкрити   функції повтору як  текстотвірного засобу художньої
прози;

3)       визначити тропи, що характеризують поетичність художнього мовлення письменника;

4)       проаналізувати  лексичні джерела мовотворчості Миколи Хвильового на тлі   мовно-літературних процесів 20 – поч. 30-х років ХХ ст.;

5)       описати виразні символічні деталі, стилістично обіграні  й інтерпретовані письменником.

Предметом і об’єктом дослідження є різнорівневі одиниці художніх творів Миколи Хвильового – стилеми, що характеризуються певними стилістичними конотаціями і виконують стилетворчу функцію та функцію текстової організації. 

Методи дослідження. Основним є описовий метод, що уможливив аналіз   стилістично маркованих елементів художнього стилю Миколи Хвильового, методи спостереження, контекстуальний при доборі ілюстративного матеріалу і його інтерпретації, а також прийом зіставлення ролі стильових структур у типовому і функціонально невластивому оточенні.

За матеріал дослідження обрано художні тексти, що ввійшли до 2-томного видання творів Миколи Хвильового (К.: Дніпро, 1990). Картотека дослідження нараховує близько 500 ілюстрацій. У роботі проаналізовано 394 стилістично марковані одиниці.

Наукова новизна дипломної роботи полягає  в  спробі  аналізу художнього стилю Миколи Хвильового в аспекті виявлення різнорівневих стильових домінант, які відбивають особливості моделювання світу письменника, обґрунтуванні внеску Миколи Хвильового в стилістику та історію української літературної мови.

Теоретичне значення роботи. Висновки, зроблені на основі самостійно зібраного й проаналізованого фактичного матеріалу, поглиблюють різнобічні аспекти мовної особистості Миколи Хвильового в контексті мовно-літературних процесів 20 – поч. 30-х років XX ст.

Практична цінність одержаних результатів полягає в можливості їхнього застосування у викладанні історії та стилістики українсь­кої літературної мови, лінгвістичного аналізу тексту, при читанні спецкурсів, присвячених ідіостилю письменника, для написання курсових та дипломних робіт.