Антоніми у мовотворчості Миколи Хвильового

У тексті новел поширено використання антонімів: Тоді в дощ заскиглили дерева, потім у дощ засміялись дерева [Х:299-300]; А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва [Х: 155]. Антитеза є чутливим камертоном у регістрі почуттів, передає коливання у зміні психологічного стану героя, його настрою, вчинків і дій: Сам робітник написав: і рай був, і пекло було [X: 169]; Зодіаковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіаковий блиск видно і восени, коли сонце сходить [Х: 135].

Антитеза у М.Хвильового може виступати як просте речення, у складі якого антоніми займають різні позиції: День і ніч я пропадаю е чека [Х: 323]; Сатана ти, а не людина [Х: 248]; І праворуч Дніпра, і ліворуч Дніпра [Х: 248]. Загальна стилістична функція такої антитези зводиться до підкресленого виділення, уточнення предмета зображення. Показниками протиставлення у таких конструкціях є також сполучники і, а, але. У художній ієрархії текстів М. Хвильового спостерігається використання паралельних антонімічних пар. Паралелізм структури відзначається чітким ритмом та експресією. Перший корелят такої пари несе в собі своєрідну підказку другого корелята І рай був, і пекло було [Х: 169], І хотілося кохати, і не хотілося кохати [Х: 147]. Паралелізм антонімічних пар визначається тим, яку синтаксичну позицію – головну чи залежну займають вони в реченнях.

Цікаво виявляють себе антоніми, накопичені у відносно невеликих за обсягом контекстах. Вони дають змогу створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ, сприяють підсиленню, увиразненню певного поняття. Пор.: Ішли: Юрко, Остап – люди однакові, люди різні. (Приходили дні - холодні й теплі, близькі, далекі... люди однакові, люди різні) [X: 167].

Опозиційність зберігається і тоді, коли антоніми знаходяться в різних місцях складного речення: Американці не читають творів із нещасним кінцем, слов'яни навпаки - така вдача в тих і других [Х: 150]; Чудний українець - то він флегматик, не знать який, то він злодій з великого шляху... то він революціонер [Х: 133]. Але слід звернути увагу на те, що антонімічна парадигма у контексті може сприйматися і як синонімічна. Адже, як у останньому прикладі, і злодій може бути революціонером, і флегматик. Це речення побудоване у плані філософських роздумів і тому стимулює до асоціативних спостережень, в яких можлива зміна семантичного навантаження слова.

Для творів М. Хвильового характерні структури, в яких антонімічна парадигма розгортається у лінійній направленості, антоніми не просто доповнюють один одного, а й посилюють значення один одного: Ми не політики. Ми поети. Нема в нас і північної жорстокості. Ми романтики [Х: 141]; Ішли: Юрко, Остап – люди однакові люди різні. ( Приходили дні холодні й теплі, близькі, далекі...люди однакові, люди різні) [Х: 167]. Контраст яскравий та різкий, він посилюється багатократним повтором не невеликому семантичному просторі оповідання стрижневих антонімів та паралелізмом у побудові речень.

Індивідуально-авторська своєрідність антонімії М.Хвильового відображається у функціональному використанні обраних слів і пристосуванні їх для виконання авторської мети, її-характеристиками є:

- відображення авторського ставлення до того, про що йде мова;

- висування на перший план емоційно-експресивної функції антонімів;

- виникнення авторського антонімічного значення, яке проявляється в контексті.

У прозі М. Хвильового спостерігається утворення цікавих неологізмів – у складі одного слова дві антонімічні лексеми: сумно-веселий край нашого строкатого життя [Х: 123], щасливий-нещасливий Василь [Х: 204]. Динаміка протилежності понять в структурі розумового процесу не приводить до відміни одного поняття іншим. А навпаки, містить в собі момент зв'язку, єдності їх примирення. Адже життя країни, як і життя людини, не може бути тільки веселим або тільки сумним, тільки щасливим або тільки нещасним.

Філософському тлумаченню підлягають інші антонімічні пари: «місто велике, але не величне [Х: 137], «спільна любов поверхневий перемагає нелюбов, і нелюбов любить [Х: 262]. В комунікативній стратегії автора вони низводять текст на рівень допоміжного, а потаємний текст з його суб'єктивними думками і потенційними можливостями возводять у ранг головного.

Поряд із загальномовними ( болі й радості [Х: 235], тоска чи радість [Х: 294],і сум, і Великдень [Х: 294]) в текстах зустрічається багато антонімів у індивідуально-авторських для яких характерно осмислення кожного слова: Окупація - слово не наше, і прийшло воно з темних країв, щоб захмарити нашеблакитне небо [Х: 241].

Є в прозі М. Хвильового і абстрактні антоніми, які використовуються із загальним значенням: люди вміли вмирати і вони вміли так надзвичайно жити [Х: 234]. Але ці значення можуть переосмислюватись в інших контекстах: Тижні вмирали, і тижні йшли. Комусь ближче до смерті, а комусь — до народження [Х: 201]. Смислова переорієнтація антонімічної співвіднесеності визначає специфіку експресивої функції слова.В становлення семантичних відношень погодження і контрасту на рівні антонімії допомагає у виявленні тонких смислових нюансів окремих елементів виразності.

Отже, використання антонімів у творах Миколи Хвильового – це ще одна стильова особливість письменника.