Пасивна і діалектна лексика у мовотворчості Миколи Хвильового

На підставі опрацьованих наукових праць робимо висновок про багатоджерельність стильових процесів 20-х рр. У цей період на тлі літературно-книжної традиції під виливом екстралінгвістичних чинників активізуються розмовна та діалектна стихії. Разом із розмовно-побутовими, просторічними елементами в художній стиль потрапляли русизми, жаргонізми, арготизми та інші периферійні елементи літературної мови. У публіцистиці відчутні риси українсько-російської двомовності, простежується, вплив західноукраїнської книжної традиції. Для реалізації конструктивного принципу публіцистичної мови (поєднання стандарту й експресії) активно залучалися різні за походженням та сферами функціонування лексичні засоби (архаїзми, варваризми, діалектизми, просторічні, локальні варіанти тощо).

У мовотворчості Миколи Хвильового загалом зафіксовано незначну кількість пасивної та діалектної лексики. Виявлено, що пасивна лексика у мовостилі Миколи Хвильового вживається у номінативній функції, а також як образний засіб портретного опису та характеристики персонажів. Серед лексико-тематичних розрядів названої групи стильову активність виявляють назви осіб та предметів, об’єктів, явищ навколишнього світу на зразок:

письмоводитель (службовець, обов’язком якого було ведення канцелярських справ);

острожник (в’язень, арештант);

арчик (сідло);

жлукто (посуд зі стовбура деревини, у якому раніше золили білизну);

верцадло (дзеркало);

кайора (плоскодонний човен);

гамула (1) каша з яблук із медом; 2) напіврідка маса, що клекоче в сопках; 3) невдала рідка страва, зварена занадто густо, напр., про борщ);

чвиря (негода, сльота);

ріжа (клиноподібний шматок поля або луків, що врізається в ліс);

памеги (хмари) та інші.

Загічнани потикали обличчя в арчики, а коні легко хропли й уперто продирались до ріжі [Х:183]; Бабушці – шістдесят шість, вона жлукто з жаром, від неї вогка білизна з попелом [Х:201]; Лопань теж має свою історію – вона не знала революції, вона не бачила революції, біля неї проходять червоні крамарі, на ній теж зрідка появляються койори [Х:139]. Анарх уважно дивився на чисте прозоре небо – там стояли пір’їнні памеги [Х:384]; Вогкі дзвони загубились в осені. Вогка луна зарилась у болотній чвирі заулка... [Х:290]; І от він бачить : це один із тих, що там, на проселочній дорозі, де починається степи, де колись глушили час джентельмени з города.де били верцадла, щоб бити… [Х:459]; Думає він, що йому робити: острожників, звичайно, на селі не застанеш, а солончани своїх не видадуть [Х:182]; А втім, можливо, то не темна мисль, а темна чвиря, бо на дворі не переставали шкульгати дощі, бо над санаторійною зоною похилилось похмуре небо і хмари затопили всю даль [Х:419].

Виявлені у художньо-белетристичних творах діалектизми мають літературну традицію вживання і функціонують без виразних стилістичних настанов. Вони номінують побутові реалії, родинні зв’язки,

хвороби, дії, стани, ознаки тощо: люстерко (дзеркало); сестричі (племінники, сини, сестри); зимниця (гарячка, пропасниця); фаркати (утворювати низькі переривчасті звуки); юртатися (хвилюватися); сіверко (пронизливо, холодно), спроволока (сумно, протяжно). Все анархове грандіозне тіло здригнулося в надзвичайній зимниці [Х:482]; Ішов міський вечір: фаркали ліхтарі, шумувало на тротуарах, а брук – тихше [Х:151]; Далекий обрій димиться. Темний вітер, сіверко [Х:179]; А з півночі знову летів сіверкий вітер, і сунулись сірі й нудні хмари [Х:290].