Системне використання повторів – ключовий прийом авторського стилю

Аналізуючи лірико-поетичну стихію прози Миколи Хвильового, не
можна залишити поза увагою її ритмізованість. Письменник володіє
власними засобами ритмізації оповіді, які позначені «печаттю його
оригінального світовідчуття та мовної майстерності» [94, с.5]. Особливої значущості він надає словесному повтору, що виступає в характерному для романтизму емоційно-хаотичному вигляді. (Згадаймо авторську самохарактеристику: «Я, пробачте за вольтер’янство, я... романтик! Саме звідси й іде розхристаність...»). Але за зовнішньою розхристаністю новел, позбавлених сюжету в епічному розумінні цього слова, постає вибаглива робота письменника над словом. Лексичний повтор як основний засіб ритмізації накладається на асоціативну оповідь, регулярно взаємодіє з тропеїчним, особливо метафоричним, слововживанням, дає імпульс для синтаксичного повторення, що скріплює дистантно розташовані уривки тексту. У такий спосіб поетична одиниця яскраво закарбовується завдяки однаковості ядра і новизні сполучуваності, напр.: Запахло вечірнім цвітом – таким незносним, млосним, мов фаркнули десь кропив’яні пожежі... [Х: 348]; Несподівано фаркнуло «Ідіотка...» [Х: 352]; Фаркали крила лебединих вілл [X: 344]; Дивились на вогники, що фаркали по вулиці й раптово зникли... [X: 592]; Ішов міський вечір: фаркали ліхтарі, шумувало на тротуарах, а брук – тихше; ...Ішов міський вечір: фаркали люкси...[Х: 151-152]; Фаркне перламутровий ранок [X: 355]; ... А за майданом умирало сонце, ...І вмирали козаки на гострих полях [X: 283]. Авторський образ лексично варіюється в різнотипних одиницях: За вікном ішли росяні ранки і падали перламутри ...А ранки цвітуть перламутром [Х: 322,328]; За монастирем заграло сонце в рожеві сурми. ...Рожеві райкові сурми біліють [X: 221-222]; Так ріс час: у грандіозній боротьбі падали переможені дні, на них падали ще дні, і росла гора... І здавалось, що оселі не існують, що вони відійшли у далину, за гору переможених днів [X: 294-295].

Дослідниця мовотворчості Миколи Хвильового Н.С.Дужик зауважує, що «повтори – це словесна в’язь, що нагадує гнучку пластину українського орнаменту, елементи якої сплітаються у химерні й незвичні комбінації. Повтори поєднують розрізнені події, епізоди, миттєві враження» [24, с.32], напр.: Город. Я безумно люблю город. Я люблю виходити ввечері із своєї кімнати, іти на шумні бульвари, випивати шум, нюхати запах бензолу... Я люблю, коли далеко на дальніх міських левадах рипить трамвай... Тоді я люблю Іспанію, тому що вона далеко, тому що я фантаст, тому що я пізнаю й кохаю город не так, як інші,... тому що в битві при Лепанто, тому що в полон до алжирських піратів [Х: 300-301]. Стрижневою в поданому уривку є логіко-граматична основа «я люблю», яка композиційно єднає розрізнені образи-враження, життєві реалії, котрими наповнена психічна дійсність літературного героя.

Микола Хвильовий послідовно використовує прийом повтору в системі мовних засобів художньої виразності, чим підсилює семантичне навантаження тропів, виокремлює їх у фрагменті зв’язного тексту: Солома зітхає, так вона зітхала віки [Х: 124]; Зорі зазоріли все небо [Х: 171]; І хотілось взяти запашного дубового листа, приложити його до чола, й зойкати радісним зойком, і положити в дуб шматок живого серця, й струмок – від нього диму, і знову впасти на землю й крикнути збентежений крик [Х: 354].

Лексичний повтор зазвичай глибоко проникає в асоціативну структуру цілісного тексту, виконуючи в ньому роль образно-смислового лейтмотиву. Показовою в цьому плані є новела «Синій листопад», сюжетний стрижень якої – смерть Вадима – постає у системі одиниць, що пульсують: В стіну глухо входили цвяхи прибивали, мабуть, гірлянди. ...Вадим догорав. Лікар сказав: на курорт пізно. І ще глухо входили в стіну цвяхи.

Гірські трави й сосну привезли на гірлянди для свята сьомого листопада. Надходив вечір. В стіну глухо входили цвяхи. Це – останні цвяхи: завтра свято. Вадим лежав на койці. За вікном брів синій листопад.   ... Те, що вона промовила, здавила тиша....І тиша запахла сосною  [Х: 206-219].

Кожне з повторюваних слів у цьому уривкові є семантично двоплановим: цвяхи, сосна (гірлянди з сосни), тиша – всі вони збагачені контрастними смисловими ознаками «свято» і «смерть», переплетіння яких створює складну естетику настрою. Сприймання смерті героя Марією знаходить вияв у самостійному лексико-образному ряду: Марія знітилась на колодці, – крапка. ...Марія – крапка. Збіглась у грудку, й не видно.  Потім сіла ногами на ліжко, знітилась у крапку й дивилась запаленими очима у вікно [Х: 206 -219].

У структурі авторського тексту об’єднуються здебільшого різнотипні лексичні повтори, творячи асоціативну ритмізовану оповідь, безсюжетність якої компенсує динаміка змістової образної форми, що набуває самостійності. У результаті текст постає ніби новою реальністю щодо навколишньої дійсності. Цей факт дає змогу побачити аналогію між авторським текстом і поетичним твором, якщо врахувати влучно підмічену Я.Славинським егоцентричну спрямованість поетичної функції на саму себе: «Чим вище положення поетичної функції в ієрархії тексту, тобто чим сильніша егоцентрична спрямованість вислову на себе, тим вищий рівень його організованості і виразності не як мовного еквівалента зовнішньої ситуації, а як знаку іманентних правил, що визначають конфлікти, залежності і взаємовідношення між словами» [74,  с. 261].

В індивідуальних різновидах художньої розповіді автора домінують певні типи повторів. Зокрема, звукові повтори найпослідовніше функціонують у пейзажних описах. Як прийоми віршової мови вони ритмізують прозу, а їхнє відповідне лексичне вираження надає текстові лірико-поетичного звучання.

Ритмічний малюнок орнаментальної прози позначений акцентними зламами, нерівномірним кількісним складом синтагм. Ефект ритмізованої прози досягається частковим збігом акцентних позицій у синтагмах, приблизно однаковою кількістю складових у структурі інтонаційно-смислових єдностей. Напр.: Потім пішли дощі / і зеленина зажурилась (UU-U- / UUU-UU-U). Десь далеко за городами стогнало літо (-U-UU-UU-/-UU-U).

Лексичні повтори в авторській розповіді виконують логіко-понятійну та експресивну функції. Логіко-понятійна функція полягає в акцентуванні на змістово важливих елементах тексту, напр.: У конторі сидить машиністка, дочка бувшого власника цієї друкарні (...бувшого... тепер усі бувші і все бувше, і в цім глибінь вечірньої мислі) [Х: 194]. Експресивний повтор, часто виражений засобами поетичної лексики, надає оповіді лірично-романтичної тональності: Ах, давно це було, за молодості молодої, коли юні дзвони юність молоду дзвонили [Х: 169].

У репліках персонажів лексико-синтаксичні повтори вживаються здебільшого для відтворення усно-розмовного колориту та структури розмовного мовлення.

Ритмізованість текстів творів Миколи Хвильового забезпечує регулярне використання полісиндетону (повтору однакових сполучників), що об’єднує різноплощинні елементи думки, напр.: ...І були гони, і верстви, і тракт, і стовпи, і було тоскно, і хотілося невідомого [X: 128]; І сниться все, що пройшло, відходить – і жах, і грюк, і чорт знає що [X: 191]; А то іноді після обіду політичний огляд прослухаєш, і недовго, і гарно, і промовці приличні [X: 192]; ...І знову зими не було, і було мокро і осінньо ...І припадала осінь до Оксаниного серця, і стискала його [Х: 129]; І всефедеративне міщанство, і трагедії в душах окремих одиниць, і бюрократизм [Х: 207]; Це були почуття: і злочинця, і юнака, і ними відчував себе [Х: 347]; Так... і на голодних, і на голодаючих, і на дітей, і на інвалідів, і на чахоточних [X: 348]; Обсерваторія встановила, що вона в образі туманної плями, що в центрі пляма світліша, що хвоста комета не має тощо [X: 296].

Помітно, що повтор можливий не лише в межах вислову, але й у ролі композиційного обрамлення: Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі. Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать, і дивляться з тугою обідрані діряві вагони: «Поєзд генерала (ім’ярек)». ...Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції [Х: 158-159].

Отже, використання повторів – ключовий прийом стилю Миколи Хвильового. Лексичні повтори у його новелістиці виконують здебільшого логіко-понятійну та експресивну стилістичні функції, допомагають авторові відтворювати безпосередні враження, миттєві настрої через предметну чи пейзажну деталь, створювати ланцюг асоціацій. Контекстно важливі лексичні повтори – це оригінальний спосіб мислення письменника, вияв його мовного смаку й естетики в сприйнятті навколишніх реалій.