Мовно-стильові засоби творчого бачення письменника

Творча постать Миколи Хвильового і його тексти не є легкими для сприйняття та інтерпретації. Індивідуальну манеру письма автора «Синіх етюдів» коротко можна схарактеризувати словом бунт – бунт проти «причесаної» композиції твору, традиційних форм художнього мислення та мовно-естетичного самовираження в слові. Химерний стиль новелістики письменника влучно схарактеризував Є. Маланюк: «Здається, що навіть у самому музично-скомплікованому, новаторсько-виключному, якомусь аж скрипково-віртуозному стилі новел Хвильового звучить жагучий протест суверенно-державної психіки нового українця проти колоніально-провінціяльної всеукраїнської Енківщини» [55,      с.268 ].

Складність мовно-образної структури новел письменника постає з вибагливої і вдумливої роботи над словом, у чому він і сам зізнався: «...Не належу до тієї категорії письменників, які вміють швидко й легко писати; а з великими труднощами переборюю т. з. «опір матеріалу» [X: 640].

Художня мова ліричної новелістики Миколи Хвильового засвідчила той етап розвитку літератури, що характеризувався наближенням поезії до прози і, навпаки, рухом прози до вірша.

Дослідниця Л.О. Ставицька наголошує на тому, що «мовостиль Хвильового об’єднує намагання звільнити слово від узвичаєної синтаксичної сполучуваності, послаблення конструктивних зв’язків, що автоматично посилює його асоціативність» [79, с.31].

Письменник засвоїв не просто елементи поетичного жанру, а його норму на системному рівні. Норма поетичної мови, що за своєю природою стоїть в авангарді літературно-художньої комунікації, а на середину 20-х рр. почала себе вичерпувати, розвивалась і вдосконалювалась у ліричній прозі автора «Синіх етюдів». Індивідуальний бунт письменника, за яким стоїть яскрава художня індивідуальність, урешті-решт вилився у такі принципи образного слововживання, що окреслювали прогресивні тенденції розвитку мови художньої прози.